back

Дню пам’яті та примирення, 75­-річниці Перемоги над на нацизмом у Другій світовій війні, ролі та внеску українського народу у Другій світовій війні присвячується:

07 травня 2020

Йому плече намуляла рушниця –
Немало з боєм пройдено доріг!
Та дальній шлях все знову й знову
сниться,
Хоч бій одгув і воїн переміг
(С. Голованіський)

Друга світова війна… Страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. Гоїлися рани, зростали повоєнні покоління… 75 років тому земля нашої нині незалежної держави була звільнена від завойовників. Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Не забуваємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Бахмацька центральна районна бібліотека пропонує увазі користувачів: Біобібліографічний посібник «Імена земляків в історії Другої світової війни», покликаний задовольнити інформаційні потреби користувачів бібліотеки, які стосуються участі земляків (Білецької С.А., Білецького Д.М., Брайка П.О., Ковтуна І.О.) у Другій світовій війні та їхнього внеску у Перемогу.

Білецька Станіслава Антонівна – цю жінку, напевне, знає кожен житель нашого міста, адже її руки прийняли на білий світ не одне покоління. Станіслава Антонівна всі свої 44 роки напруженої, самовідданої праці була відомим і шанованим лікарем гінекологом – акушером не тільки в нашому районі, а й у сусідніх, де доводилося надавати допомогу. С самого початку війни, закінчивши перший курс медичного інституту, Станіслава пішла працювати санітаркою в госпіталь, а пізніше вже – військовим фельдшером на фронт до самого кінця війни. Нагороджена орденами та медалями «Орден Червоної Зірки», медаль «За оборону Києва» з присвоєнням офіцерського звання, «За оборону Ленінграда», трудові нагороди – „Ветеран праці», «Отличник здравохранения»(мовою оригіналу) для неї – найдорожчі.

На долю Дмитра Михайловича Білецького випали важкі фронтові випробування, бойовий шлях якого відзначений медаллю «За відвагу» і орденом «Отечественной войны». Майбутній полковий розвідник пішов на фронт у 18, повернувся інвалідом. На милицях прийшов до навчатися у школу, здобув середню освіту, продовжив науку в технікумі, згодом отримав вищу освіту. Трудова біографія фронтовика розпочалася у Батурині, котрий у повоєнні роки залишався райцентром. Був молодіжним ватажком, очолював районну шляхову службу. Як умілого організатора і досвідченого спеціаліста, запросили до Бахмацького райвиконкому, де багато років очолював плановий відділ. Запам’ятався Дмитро Михайлович активістом військово-патріотичного виховання молоді. Він був частий гість шкіл, бібліотек. Орденоносця охоче запрошували на свої заходи курсанти автошколи, а ще з ними він безліч разів вирушав у походи місцями бойової слави. Дмитро Михайлович співпрацював із місцевою і обласною пресою. Був він людиною на диво доброю, співчутливою, товариською. Мітченківці гордяться своїм земляком Петром Овсійовичом Брайком – героєм, людиною – легендою. За героїзм при виконані складних завдань на території Польщі Брайка було нагороджено польським орденом «Хрест Грюнвальда». За мужність і героїзм 7 серпня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У селі Бахмач проживає ветеран війни і праці, народний художник І.О. Ковтун. Іван Опанасович охоче розповідає землякам, молоді про свій життєвий шлях, про нелегкі фронтові будні та творчі здобутки. Адже його життя – ціла епоха, сповнена гіркоти поразок і радощів перемог, яких зазнав наш народ у буремному минулому столітті. У ветеранській організації села Бахмач Іван Опанасович Ковтун – найстарший її член. 19 листопада 2019 року, колишній фронтовик відзначив своє 97-річчя. «Людина із безмежно широкою душею і відвертим серцем, працелюб, який докладає чималих зусиль задля відродження України», – так про Івана Опанасовича відгукуються земляки. Герої посібника часто відвідували бібліотеку, зустрічалися з користувачами. Наразі в живих залишився тільки Іван Опанасович. В історії отчого краю, міста чи села, де ти народився – історія цілого народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу і незалежність. Але разом з тим, це також і ті люди, які присвятили своє життя служінню рідному краю.

Видання «Гаряче серце Ганни Костянтинівни» вміщує методичні рекомендації щодо вшанування пам’яті жінки-героїні Ганни Костянтинівни Жованик, яка під час фашистської окупації Бахмаччини приголубила понад тридцять бездомних і безрідних дівчаток та хлопчиків, надала їм прихисток й до кінця свого героїчного життя по-материнському дбала про кожного свого вихованця. Користувач дізнається про дитячий будинок довоєнного часу, який очолювала Ганна Костянтинівна та порятунок і виховання нею вже тоді безпритульних дітей, а потім про дитсадок воєнного часу. Ганна Костянтинівна була щирим і палким пропагандистом книги. Співпрацюючи з бібліотечними працівниками міської бібліотеки ім. Франка, вона організувала в своїй квартирі народну бібліотеку загального користування. Минули роки і за станом здоров’я Ганна Костянтинівна вже не могла працювати, і весь книжковий скарб, а це понад три тисячі книжок і чотириста читачів, вона передала в користування міській бібліотеці ім. І.Я. Франка. За активну пропаганду книги і зразкове обслуговування читачів Бахмацька громадська бібліотека нагороджена почесним дипломом, а її завідувачка, пенсіонерка Г.К. Жованик – значком Міністерства культури СРСР «За відмінну роботу». Слава про бахмацьку Марію – Терезу вийшла за межі рідного міста. В 50-ті роки багато кореспондентів захопилися історією матері 39 дітей. В 1956 році «Комсомольская правда» надрукувала повість Володимира Чивіліхіна «Здравствуйте, мама», нариси про цю незвичайну жінку друкувалися на сторінках газети Південно-Західної залізниці «Рабочее слово», обласна і районна газети вміщували статті про жінку-рятівницю. Подвиг Ганни Костянтинівни не залишився поза увагою. Наказом Верховної Ради УРСР в 1970 році Ганну Костянтинівну Жованик нагороджено орденом «Трудового Червоного Прапора». Багато добрих справ зробила Ганна Костянтинівна, і в кожній – радість, відчуття того, що її допомога й щедра душа потрібні людям.

КЗ "Бахмацька ЦБС"